🌿 Що дізнаємось у цьому уроці
- Як зеленими операціями керувати листковою поверхнею й живленням грон
- Чому кожен пагін годує передусім сам себе (автономність пагона)
- Як довжина пагона повʼязана з масою грона, урожаєм і цукром
- Чому чеканка майже не зменшує загальну листкову поверхню куща
- Чому автономність пагона все ж не абсолютна
📖 Словничок
- Зелені операції це літні операції (прищипування, чеканка, пасинкування), що регулюють листкову поверхню
- Чеканка це видалення верхівки пагона наприкінці його росту
- Прищипування це раннє видалення точки росту, щоб перерозподілити живлення
- Продуктивність листків це кількість цукру, вироблена одиницею листкової поверхні
- Гіпертрофія листків це збільшення розміру й товщини листків, що лишаються після чеканки
- Автономність пагона це властивість листків годувати передусім свій же пагін і його грона
- Оптимальна довжина пагона це специфічна для сорту довжина, що дає найкращі масу грона й цукор
- Транслокація пластичних речовин це переміщення поживних речовин між частинами куща за нестачі
- Кільцювання це прийом, що перериває відтік речовин і ізолює пагін
У попередньому уроці ми зʼясували, скільки листя потрібно кущу. Тепер подивимось, як цим листям керувати на практиці й чому обрізка одного пагона майже не впливає на сусідній. Ключ до цього в понятті автономності пагона.
Зелені операції як інструмент
Зелені операції це спосіб керувати листковою поверхнею вже під час вегетації. Чеканкою видаляють верхівку пагона, прищипуванням зупиняють ріст раніше, пасинкуванням прибирають зайві бічні пагони. Так виноградар змінює, скільки листя лишиться живити грона. Норми залишку листків залежать від сорту: за Болгаревим, при чеканці на плодоносному пагоні треба лишати для Шасли 15 – 17 листків (краще 20), для Аліготе 20, для Семільону 20 – 22, для Шабаша 22 – 24. У США норми інші: для Мускату білого 16 – 20 листків, для Малаги 20 – 24. А от Нікіфорова для Криму давала лише 10 – 12 листків для Мускату білого й Аліготе. Тобто єдиної цифри немає, кожен сорт і кожен клімат вимагає свого.
Коли частину листків прибирають, ті, що лишились, не просто «переносять» навантаження, а фізично змінюються. Стоєв і Лілов встановили, що прищипування, пасинкування й чеканка зменшують листкову поверхню, але підвищують її продуктивність, тобто кількість цукру на одиницю площі листка. Кокіна ще у 1937 році показала межі цього ефекту: зменшення листкової поверхні на 50 – 70 відсотків підвищує продуктивність решти листків у 2 – 4 рази, і навіть видалення 25 відсотків листя піднімає її приблизно в півтора раза. Ось чому помірна чеканка часто не шкодить, а іноді й покращує якість.
Це видно на класичному досліді Кокіної: що більше листя прибрано, то більше цукру виробляє кожна одиниця площі решти листків.
Продуктивність листків: цукор на одиницю площі за різного видалення листя (г)
Продуктивність зросла майже втричі. Але увага: цукристість самих ягід при цьому падала з 23,1 до 16,6 відсотка, а маса ягід з куща з 1804 до 1482 г. Продуктивність одного листка і якість усього врожаю це різні речі.
Чому чеканка не оголює кущ
Здавалося б, зрізав верхівки, отже, листкова поверхня різко впала. Але це не так, і причина у гіпертрофії листків.
⚡ Цікавий факт
Нікіфорова у 1963 році показала, що видалення частини листків (25 – 60 відсотків) через чеканку збільшує розміри й товщину тих листків, що лишились. У сорту Ркацителі при залишенні 13 листків на пагін площа одного листка сягнула 129,2 см², тоді як у контрольному кущі без чеканки лише 89,5 см². Середня поверхня листка на пагонах з 10 і 7 листками була на 132 відсотки більша, ніж у контролі. Тому загальна листкова поверхня куща майже не падає: у того ж Ркацителі 69 494 см² при чеканці проти 67 688 см² без неї, а у Шасли навіть більше, 47 401 проти 41 381 см². Табенцький пояснює це так: прищипування й чеканка збільшують шари палісадної паренхіми та кількість пластид, і фотосинтез іде інтенсивніше.
Але момент чеканки критичний. Дослід зі сортом Гимза показав, що рання чеканка (початок липня) з залишенням 20 листків дає цукристість 20,4 відсотка, а пізня чеканка (початок серпня) з тими самими 20 листками лише 20,1 відсотка, тоді як пізня чеканка до 12 листків обвалює цукор до 17,0 відсотка проти 19,7 у контролі. Kliewer і Antcliff додають: якщо прибрати половину листя через 30 днів після цвітіння, маса ягід і концентрація розчинних речовин помітно падають, причому видалення верхніх листків шкодить більше, ніж нижніх. Тобто пізно й багато різати не можна, як і зривати верхні молоді листки.
Автономність пагона
У винограду добре виражена автономність пагонів: поживні речовини, вироблені листками пагона, ідуть передусім на потреби того ж пагона, тобто на його ріст і живлення власних грон. Саме через це існує кореляція між довжиною пагона (а отже кількістю листків), його плодоносністю і цукристістю ягід. Куртев і Бабриков показали на обрізці двоплечим Гюйо, що асиміляційна площа однієї плодової лози майже не підвищує цукру у винограді сусідньої лози. Тому кожен пагін можна розглядати як відносно самостійну ланку, до якої окремо застосовують операції з регулювання росту й плодоношення.
Практичний наслідок: чим довший пагін до певної межі, тим вища його врожайність і якість. На сорті Гимза, за даними Стоєва, це видно чітко на всьому діапазоні довжин:
Цукристість ягід за довжиною пагона, сорт Гимза (%)
Разом із цукром зростають листкова поверхня (з 1397 до 7494 см² на пагін), середня маса грона (з 135 до 279 г) і приріст пагона. Різниця в цукрі між пагонами оптимальної й мінімальної довжини зазвичай 1 – 3 відсотки.
Ту саму залежність зручно бачити в цифрах поруч. Ось повні дані Стоєва по Гимзі, де добре видно, як усі показники ростуть разом із довжиною пагона (без кільцювання):
| Довжина пагона | Листкова поверхня, см² | Маса грона, г | Урожай пагона, г | Цукор, % |
| до 50 см | 1397 | 135 | 75 | 17,80 |
| 50 – 100 см | 1936 | 234 | 278 | 18,85 |
| 100 – 150 см | 3631 | 244 | 456 | 19,85 |
| 150 – 200 см | 4942 | 252 | 465 | 20,30 |
| понад 200 см | 7494 | 279 | 456 | 21,20 |
Але оптимальна довжина у кожного сорту своя. За даними Коваля й Павленка, для найкращих показників потрібна довжина: Аліготе 101 – 125 см, Каберне Совіньйон 126 – 150 см, Шасла доре 151 – 175 см, Карабурну 176 – 225 см. Разом із довжиною пагона кореляційно зростають і товщина, і величина листків. Сорти поводяться по-різному: у Дімята найбільше грон і найвищий цукор дають найсильніші пагони понад 200 см, у Гимзи ж кількість грон перестає рости після 150 см, хоча найвищий цукор все одно у найдовших пагонів.
⚡ Цікавий факт
Автономність пагона можна підсилити штучно. Якщо ізолювати пагони різної сили один від одного кільцюванням, різниця в масі й цукристості грон між ними зростає до 7,9 – 8,6 відсотка, тоді як без кільцювання вона менша. Кільце перериває відтік речовин, і кожен пагін залишається наодинці з власним листям, тому сильний стає ще солодшим, а слабкий ще біднішим.
Сорти-винятки: коли довше не значить краще
Правило «довший пагін кращий» працює не завжди. Найяскравіший виняток це Міскет червоний: у нього найкрупніші грона на пагонах близько 100 см, а не на найдовших, а помітне зменшення кількості грон настає лише після скорочення пагона до 150 см і навіть до 100 см. Позитивна кореляція між силою росту, кількістю й якістю в цього сорту тримається саме на коротких пагонах, коротших за 100 см. Тому оптимальна довжина пагона це не про «якнайдовше», а про сортову норму, яку виноградар мусить знати заздалегідь.
Ще один нюанс дає навантаження куща. За тих самих розмірів пагона зі збільшенням навантаження середня маса грона зменшується. Тому одну лише довжину пагона регулювати мало: результат завжди залежить і від того, скільки грон кущ тягне одночасно. Weaver для сортів Кариньян і Цинфандель показав, що найшвидше забарвлення ягід і найвище накопичення вуглеводів дає залишення 16 і більше листків на пагоні, тоді як найбільша маса грона була при 12 листках. Тобто навіть у межах одного сорту різні цілі (колір, цукор, розмір грона) вимагають різного числа листків.
Чому автономність не абсолютна
Повної ізоляції в кущі немає. За нестачі живлення вмикається транслокація: пластичні речовини можуть переходити з одного пагона в інший на тій самій лозі, з пасинка в пагін, а також із коренів і багаторічних частин туди, де листкової поверхні бракує (коли її або зовсім нема, або замало для дозрівання грона). Так вважають Негруль і Нікіфорова. Тобто пагін самостійний, доки має досить власного листя; коли ж його мало, кущ приходить на допомогу зі спільних запасів. Автономність пагона це радше сильна тенденція, ніж жорсткий закон, і сам Стоєв наголошував, що специфіка її прояву в різних сортів і систем вирощування ще потребує вивчення.
📌 Підсумок уроку
Зеленими операціями (прищипування, чеканка, пасинкування) виноградар керує листковою поверхнею й живленням грон; норми залишку листків на пагін залежать від сорту й клімату (від 10 – 12 у Криму до 22 – 24 для Шабаша). Ці операції зменшують площу листків, але підвищують їх продуктивність у 2 – 4 рази (Кокіна). При цьому загальна поверхня куща майже не падає, бо спрацьовує гіпертрофія листків: у Ркацителі листок після чеканки виріс з 89,5 до 129,2 см². В основі всього лежить автономність пагона: листки годують передусім свій пагін, тому існує кореляція між довжиною пагона, урожаєм і цукром (у Гимзи цукор росте з 17,8 до 21,2 відсотка). Оптимальна довжина пагона своя для кожного сорту, а Міскет червоний узагалі любить короткі пагони близько 100 см. Кільцювання підсилює автономність, і різниця між пагонами сягає 8,6 відсотка. Проте автономність не абсолютна: за нестачі живлення вмикається транслокація речовин між пагонами, з пасинків і з коренів.
🤔 Подумай
- Чому надто коротко зчеканені пагони дають менш солодкий виноград, навіть якщо кущ загалом сильний?
- Якщо чеканка прибирає частину листя, чому загальна листкова поверхня куща майже не зменшується?
- Якщо кожен пагін «годує сам себе», то чому слабкий пагін поряд із сильними інколи все ж отримує живлення ззовні?
Виноградар вважає, що сильні довгі пагони «витягують» цукор із сусідніх слабких, тому щороку їх вкорочує, щоб «зрівняти» кущ. Урожай стає біднішим. Поясни, у чому його помилка з погляду автономності пагона.
Прочитати відповідь
Сильні пагони не «крадуть» цукор у сусідів. Через автономність пагона листки кожного пагона працюють передусім на власні грона, і асиміляційна площа однієї лози майже не підвищує цукор у сусідній. Довгі, добре розвинуті пагони саме тому й дають більший і солодший урожай, що мають досить свого листя: у Гимзи пагони понад 200 см дають 21,2 відсотка цукру проти 17,8 у коротких до 50 см. Вкорочуючи їх, виноградар зменшує їхню листкову поверхню й знижує врожай і цукор, нічого не додаючи слабким пагонам. Правильніше лишати пагонам оптимальну для сорту довжину, а слабкі підтягувати навантаженням і доглядом, а не підрізанням сильних.
