- навіщо винограду опора і як вона впливає на врожай
- чим вертикальна одноплощинна шпалера відрізняється від двоплощинної
- яку шпалеру обрати для молодого куща, а яку — для потужного багаторукавного
- як зробити надійну шпалеру: стійки, глибина, висота, нижній дріт
- як тримати дріт натягнутим без щосезонного підтягування
- Вертикальна одноплощинна шпалера — ряд стійок із натягнутим дротом у кілька ярусів; лоза й пагони утворюють одну рівну зелену площину
- Двоплощинна похила шпалера — опора у формі літери V: дві площини дроту, що розходяться вгору; для потужного багаторукавного куща
- Рукав — багаторічна частина куща, що несе плодові лози й пагони
- Ярус дроту — один горизонтальний рівень дроту на шпалері; шпалера має кілька ярусів
- Пружинний спіральний блок — пристрій зі сталевого дроту, що автоматично компенсує провисання дроту без ручного підтягування
- П’ятка-хрестовина — металева деталь, приварена до низу крайньої стійки; замінює якорі й підпорки
Виноград — це ліана. У природі він чіпляється вусиками за дерева й тягнеться до сонця. На ділянці роль дерева бере на себе опора. Без неї кущ ляже на землю, лоза заплутається, грона почнуть гнити, а хвороби розповзуться по всьому насадженню. Тому опору продумують ще до посадки.
Навіщо взагалі потрібна опора
Опора вирішує одразу кілька завдань: піднімає лозу над землею, щоб листя й грона провітрювались і менше хворіли; розводить пагони в просторі, щоб кожен листок отримав своє світло; і тримає вагу врожаю, бо доросле гроно столового сорту може важити кілограм і більше.
Найголовніше, що дає опора, — це світло для листя. Листок працює як маленька сонячна станція: переробляє сонце на цукор для ягід. Якщо кущ перетворюється на суцільну непродувану стіну зелені, частина листя залишається в тіні й майже не працює — у такому загущенні до 40% листків випадають із прямого освітлення. Звідси й біди: хвороби, погане запилення квіток, осипання зав’язі, затяжне визрівання врожаю і слабка зимівля лози.
Опора — це інструмент для врожаю, а не просто підставка. У загущеному кущі до 40% листків випадають із прямого освітлення і майже не працюють.
Вертикальна шпалера: базовий варіант для початківця
Найпоширеніша опора — вертикальна одноплощинна дротяна шпалера: ряд стійок із натягнутим дротом у кілька ярусів, до якого підв’язують лозу й пагони. Для молодого плодоносного куща з чотирма рукавами якраз підходить така шпалера з дротом у п’ять ярусів — рукави, плодові лози й зелений приріст розміщуються вільно. Важлива деталь: нижній ярус дроту завжди має бути не нижче 50 см від землі, щоб грона не торкалися ґрунту й менше бруднились та гнили.
Є чітке обмеження: більше чотирьох рукавів на одноплощинній шпалері розміщати не можна. Коли кущ зміцніє (особливо столові сорти), йому стане тісно: шести-восьмирукавний кущ на одноплощинній шпалері сильно загущується і вже на 3-4-й рік плодоношення знижує врожай.
Двоплощинна похила шпалера: коли куща стає багато
Потужній рослині потрібна місткіша опора — двоплощинна похила шпалера. Уяви літеру V: дві площини дроту, що розходяться вгору. Висота близько 2 м, ширина міжрядь 250-270 см, а краще 270-300 см. На неї поміщається вже шести-восьмирукавний кущ. Принцип: кущ ділять навпіл, кожна половина з 3-4 рукавів кріпиться на свою площину, а верхні яруси лишають для зеленого приросту. Так лоза не збивається в купу, а грона ховаються під листям у легкій тіні.
Поширена помилка — підв’язати весь кущ цілком на одну площину, а сусідній кущ на іншу. Це не вирішує питання освітлення. Правильно ділити надвоє саме кожен кущ.
Якщо знаєш, що садиш сильнорослий столовий сорт, став двоплощинну шпалеру одразу. Інакше за кілька років доведеться займатися трудомісткою реконструкцією замість того, щоб просто збирати врожай.
Як зробити шпалеру своїми руками
Найбільше навантаження несуть крайні стійки. Хороший матеріал для них — залізні труби діаметром не менше 5-6 см (підійдуть і з відходів). Крайні стійки цементують або міцно забивають із трамбуванням на глибину не менше 40 см. Невелика хитрість: стійку трохи відхиляють назовні ряду, а до низу труби приварюють п’ятку-хрестовину — тоді не потрібні ні якорі, ні підпорки, і за два сезони під натягом дроту стійка сама стане вертикально. Висота стійок — 210-230 см. Проміжні стійки навантаження майже не несуть, тож можуть бути дерев’яні або з тонких труб; зверху їх скріплюють рейкою.
Найгірший варіант двоплощинної шпалери — залізні куточки, приварені горизонтально до вертикальної труби. Такі гострі виступи часто травмують і дорослих, і дітей. Так не роби.
Як тримати дріт натягнутим
З часом дріт неминуче провисає — і під вагою кущів, і від літньої спеки, коли метал розширюється. Болти-тендери на крайніх стійках громіздкі, незручні, та ще й на зиму їх треба знімати й змащувати. Зручніше рішення — пружинні спіральні блоки: пружина сама компенсує провисання, і дріт лишається натягнутим весь сезон без твоєї участі. Пружину роблять зі сталевого дроту, вона має бути середньопружною (занадто жорсткий дріт, скажімо від ліжкової сітки, не підходить). Щоб не знімати блоки на зиму, їх занурюють у фарбу або змащують бітумом, розчиненим у бензині, — і вони служать роками.
Опора — це інструмент урожаю. Для куща на 4 рукави вистачає вертикальної шпалери на 5 ярусів із нижнім дротом на висоті 50 см. Для потужного куща потрібна двоплощинна шпалера, де кожен кущ ділять надвоє. Крайні стійки — труби 5-6 см, забивання на ≈40 см, з п’яткою-хрестовиною. Пружинні блоки позбавлять від щосезонного підтягування дроту.
- Чому в загущеному кущі без опори знижується врожай?
- Скільки рукавів максимально розміщують на вертикальній одноплощинній шпалері?
- Яка поширена помилка при підв’язуванні кущів на двоплощинну шпалеру?
- На якій висоті має бути нижній дріт і чому?
- Як пружинний спіральний блок полегшує догляд за шпалерою?
